Як українець поставив крапку у Другій світовій – а Путін хоче переписати історію кривавої бійні (Відео)

Привіт! Це – Історія для дорослих. Сьогодні поговоримо про Другу світову. Найголовніше питання: хто у ній переміг? Хто поставив останню крапку у конфлікті? Рузвельт? Черчилль? Сталін? Чи може Гітлер? Ні, жоден із них!

75 років по війні – переписати історію цієї найкривавішої бійні в історії людства вирішив Путін – і призначив нову дату її завершення. Підписав закон про дні вояцької слави Росії. Дата закінчення Другої світової війни була перенесена з другого вересня на третє.

Шо це за маячня – спитаєте ви. Та нічого особливого, діагноз незмінний. А от навіщо це все ботоксному диктатору – зараз дізнаєтеся.

Як українець поставив крапку у Другій світовій – а Путін хоче переписати історію кривавої бійні (Відео)

Путін постійно закликає усіх навколо не перекручувати історію – але ніяк не може заткнути поганий рот, який постійно це робить – свій власний. Виправдовується – не він перший такий, бо на росії перекручували історію завжди.

От і з Другою світовою – те саме. Першим ізвращенцем її історії став Йосип Сталін – ще один спеціаліст усіх наук.

Вусатий вождь почав усе перебріхувати ще в розпал конфлікту. У 1942-му навіть книжку про це написав – “Про Велику вітчизняну війну Радянського союзу”. Мовляв, оті всі вторгнення до Польщі, Румунії, країн Балтії і Фінляндії в союзі з Гітлером – це ще не війна. Вона почалась пізніше, не так як у всіх людей.

Спільне з усім світом закінчення війни Сталіна теж не влаштувало. Бо першими капітуляції 3-го Райху добились західні союзники. Це сталось у французькому Реймсі у ніч з 6-го на 7-ме травня. При союзному штабі був посланець Кремля – 48-річний генерал Іван Суслопаров.

Отримавши на руки текст майбутньої капітуляції – він телеграфував його до Москви і чекав згоди Сталіна. А той – вкрай недоречно вирішив потягнути час і помотати усім нерви. Не отримавши згоди кремлівського горця до моменту підписання капітуляції – Суслопаров взяв відповідальність на себе – і завірив документ без дозволу.

З чисто людської точки зору це було єдине можливе рішення. Бо в умовах війни багатомільйонних армій – кожен новий день боїв означав смерть все нових десятків тисяч людей.

Але Кремлю було на це байдуже. Уже завізувавши документ, Суслопаров отримав наказ Сталіна – нічого не підписувати. Генерала врятувало тільки те, що він здогадався підстрахуватись. В текст внесли підпункт, що цей акт капітуляції може бути замінений на новий, якщо того захоче якийсь із союзних урядів. І саме цього домігся Сталін. Уже після настання миру, вночі на 9 травня, СРСР підписав свій власний акт капітуляції Райху – з радянським маршалом Жуковим і німецьким фельдмаршалом Кейтелем. СРСР отримав власний День перемоги – 9 травня, а не 8-ме, як у нормальних людей.

Завдяки внесеній поправці Суслопарова не розстріляли – а лише відсторонили від активної служби і відправили на т. зв. “кладовище слонів”. Так у радянській розвідці називали пенсіонерську роботу викладачем у воєнно–дипломатичній академії.

Але це була тільки війна у Європі. В Азії тривало протистояння з японською імперією. Там все склалось начебто простіше. Капітуляцію підписали всі одночасно – і західні союзники, і СРСР. Зробили це у неділю зранку 2-го вересня, на борту американського лінкора Міссурі у токійській бухті. Від СРСР її візував генерал – українець Кузьма Дерев’янко.

Але Сталін не був би собою, якби і тут не мутив воду. Ще в розпал боїв він раптом зажадав не тільки Курильських островів і Сахаліну, які йому вже пообіцяли союзники в разі перемоги. Вусатий захотів ще й долі в окупації всієї Японії, зокрема – половини Токіо. Явно націлився на створення там маріонеткової диктатури типу Східної Німеччини чи Північної Кореї.

Якби війна затягнулась – все так би і сталося. Але новий президент США Гаррі Трумен різко відмовив Сталіну у його захцянках, і блискавично вибив Японію з війни новою зброєю – ядерними бомбами по Хіросімі і Нагасакі. Справжніх самураїв це не зупинило б, але імператор Хірохіто вирішив не допустити нових жертв і вторгнення червоних, тому в обхід армії і уряду зупинив війну. Для цього вперше в історії напряму звернувся до нації по радіо. Слова капітуляція так і не вимовив: “Ми вирішили прокласти шлях до великого миру для всіх прийдешніх поколінь – стерпівши нестерпне та вистраждавши неможливе”.

Сталін на всіх образився – і не прислав на урочистість ніяких маршалів, а все доручив голові радянської місії при союзному штабі, молодому генералові Кузьмі Дерев’янку. Чи підпише він капітуляцію без передання Сталіну частини Японії – було тривожною загадкою для союзників до останнього моменту.

Але він підписав – тож саме українець поставив останню крапку у Другій світовій війні. Для Сталіна це було неважливо – бо місія Дерев’янка була в іншому. Він був специфічним генералом. До 1941-го – розвідник, з виконаними місіями в Китаї, Фінляндії і Німеччині. Знав японську і англійську.

А ще – був на гачку в НКВД. Походив з родини куркулів і повстанців – його дядьків репресували у 1930-х. Ледве врятував родину від Голодомору – вивіз матір і сестер з рідної Черкащини до Харкова, де служив. З 1941–го – на фронті, капітуляцію Німеччини зустрів у Відні.

Остання його місія – окрім підписання капітуляції – самогубча. Сталін доручив Дерев’янку особисто побувати у Хіросімі і Нагасакі та оцінити силу ядерної зброї. Про радіацію в СРСР вже добре знали ще з 1930-х. Для генерала це була повільна смерть. Він виконав місію – і став першим українцем, загиблим від променевої хвороби. Завдяки козацькому здоров’ю протягнув ще 8 років – і помер 50-річним.

В СРСР закінчення найбільшої війни в історії святкували лише двічі. 3-го вересня 1945-го, бо 2-го підготуватись ще не встигли. І ще раз за інерцією у 1946-му, під назвою “День перемоги над Японією”. Уже в 1947-му святковий день став робочим і не вшановувався взагалі.

В РФ його відновили за Єльцина у 1995-му, із пафосною подвійною назвою “День воєнної слави Росії – день закінчення Другої світової війни”. Відзначали синхронно з усім світом – 2 вересня. Та минуло 15 років – і Путіну закортіло повернути сталінську дату – 3-тє вересня. Принаймні, саме так це оцінила преса.

Але все виявилось складніше – і кривавіше. Проти нового свята виступили осетини – бо у них це день трауру за жертвами бесланської трагедії. 3-го вересня 2004-го в результаті теракту в школі №1 у Беслані загинули 333 особи, в т. ч. 186 дітей і 11 працівників правоохоронних органів. Тоді, в розпал Другої чеченської війни, загін повстанців захопив школу з дітьми і вчителями – понад 1000 осіб. Вимагали переговорів – і виведення російських військ із Ічкерії. Але в школі раптом пролунав вибух, силовики пішли на штурм – і сталась кривава трагедія.

Розслідування у цій справі в РФ триває досі. Вірніше, не йде – а не закривається і не оголошує винних. Чому – пояснює журналістка–розслідувачка Олена Мілашина: “Слідство йде – і мовчить. вірніше не йде – а не закривається, вони не можуть його закінчити, тому що тоді вони бояться, що потерпілі отримають доступ до матеріалів справи і побачать саму страшну державну таємницю”.

Яка тут може бути таємниця? Та найважливіша: хто вбив осетинських дітей. “Чеченці–камікадзе підірвали заручників” – заявили у Кремлі. Але це брехня.

Ця версія трималась – офіційна версія – доки офіційне ж слідство не провело експертизу. Школу насправді підірвали не зсередини, не терористи, не бомби терористів вибухнули всередині спортзала, а школа була обстріляна ззовні, з гранатометів і вогнеметів. І це спровокувало вибухи всередині.

А хто в гіперцентралізованій путінській автократії під назвою РФ міг віддати наказ на штурм?

Сталінський генпрокурор і один з авторів великого терору Андрій Вишинський колись попереджав: найголовніше під час слідства – не вийти на самих себе. Путін, як бачимо, саме це і зробив. І це знають матері вбитих дітей.

Під час голосування за нове свято у Раді Федерацій РФ сенатор від Північної Осетії ніяк не міг зрозуміти, як тепер нове свято буде поєднуватись з днем трауру.

Новий “дєнь побєди” для того і перенесли на 3-тє вересня, щоб забути осетинську трагедію і кремлівський злочин. І осетини та всі інші народи РФ це все проковтнуть. Якщо не за рік – то за десять, час у путіна є – він уже поламав усі демократичні рудименти в державі і правитиме вічно – як цар. Або Генсек.

Вічно? Ні, малось на увазі “довічно”. Бо Путін не вічний. А от чи вічна нинішня ерефія – ще питання. Убитий Кремлем Борис Нємцов вважав, що вони пов’язані – на крові. Поживемо – побачимо.

Leave a Comment