Асексуальність: “Люди не вірять, що ми існуємо”

Асексуальність – явище, яке дуже довго перебувало в тіні, але зараз воно стає помітнішим. Розмова про неї допомагає молодим людям усвідомити свою ідентичність і змінює наші уявлення про сексуальність.

Асексуальність: “Люди не вірять, що ми існуємо”

6 квітня у Великій Британії відбулась зустріч асексуалів із різних країн, яку модерувала активістка руху Жасмін Бенуа. У програмі, яку транслювали у прямому ефірі, були представники Бельгії, Бразилії, В’єтнаму, Пакистану, Непалу та Нігерії.

Усі вони ідентифікують себе як асексуальну (“ace”) чи аромантичну (“aro”) особу.

Дискусія була присвячена першому в історії Міжнародному дню асексуальності.

Досвід учасників помітно різниться: в одних країнах рух асексуалів підтримують, в інших – він є вкрай небезпечним. Бельгійка Мартіна розповіла, що уряд країни і організації ЛГБТК+ надають їхньому руху допомогу. Тоді як Ян із Нігерії зазначив, що закони його країни криміналізують “квір-зібрання”.

Втім, незалежно від географії, всі учасники назвали основним питання “видимості” руху.

Популярність і небезпека секс-тренінгів
Елліот Пейдж показав перше фото після видалення грудей
“Я ніколи не відчував сексуального бажання”
“Я не знаю, що означає хотіти сексу”. Чи важко жити, якщо ти асексуал?
Дійсно, асексуальність – яку зазвичай визначають як відсутність сексуального потягу – часто називають “невидимою орієнтацією”.

Асексуальність часто не розуміють, про неї недостатньо говорять, ба більше – люди взагалі не вірять, що хтось може бути абсолютно асексуальним.

Асексуальність часто плутають із безшлюбністю, але вона нею не є, або вважають свідомим вибором людини, і це теж неправильно, каже Майкл Доре, член організації Asexual Visibility and Education Network (AVEN).

Неправильним є й твердження, що асексуальна людина ніколи не відчуває сексуального потягу чи ніколи не займалася сексом. Асексуальність – це спектр.

Людина, приміром, може не відчувати сексуального потягу, поки не встановить емоційний зв’язок з партнером (демісексуал), або не відчувати романтичного потягу, хоча на лібідо це не впливає (аромантик).

Попри плутанину і заперечення, голоси асексуалів стають останнім часом гучнішими та вимагають визнання. Окремі люди, активісти та групи почали розповідати свої історії широкій аудиторії та виходити на прайди в усьому світі.https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?client=ca-pub-3912649607873758&output=html&h=432&slotname=8592756332&adk=741466677&adf=2208767485&pi=t.ma~as.8592756332&w=414&lmt=1641580853&rafmt=11&psa=0&format=414×432&url=https%3A%2F%2Fnews.zhitomir.ua%2Fpost2120238&flash=0&fwr=1&wgl=1&dt=1641580853164&bpp=2&bdt=101&idt=115&shv=r20220104&mjsv=m202112060101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3D30b5f1e830724293-221c95c416cd00ba%3AT%3D1641386387%3ART%3D1641386387%3AS%3DALNI_MbSW8cdVZo5xMJq7oI2JJdwKUB7fw&prev_fmts=0x0%2C414x432&nras=1&correlator=2739764469352&frm=20&pv=1&ga_vid=198237206.1641386387&ga_sid=1641580853&ga_hid=1432019028&ga_fc=1&rplot=4&u_tz=240&u_his=7&u_h=896&u_w=414&u_ah=896&u_aw=414&u_cd=32&u_sd=2&adx=0&ady=3307&biw=414&bih=712&scr_x=0&scr_y=0&eid=44750773&oid=2&pvsid=294432741106505&pem=340&tmod=37&ref=https%3A%2F%2Fnews.zhitomir.ua%2Fcrime&eae=0&fc=1920&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C414%2C0%2C414%2C712%2C414%2C712&vis=1&rsz=%7C%7CeEbr%7C&abl=CS&pfx=0&fu=128&bc=31&ifi=3&uci=a!3&btvi=2&fsb=1&xpc=TtMqOrbqZn&p=https%3A//news.zhitomir.ua&dtd=119

Наразі зусилля активістів зосереджені на роботі за межами західних англомовних країн, звідки походить рух асексуалів і де вони вперше розповіли свої історії.

Крім запровадження міжнародного дня асексуальності, виникає дедалі більше ініціатив, мета яких вивести це явище з тіні і дозволити людям в усьому світі відкрито говорити про себе.

“Не могла зрозуміти, у чому справа”
Нерозуміння асексуальності заважало минулим поколінням усвідомити свою особистість.

34-річна Анахі Чарльз, яка мешкає у Мексиці, вперше дізналася, що вона відрізняється від своїх однолітків у середній школі.

Коли всі її подруги божеволіли від популярного бойзбенду Backstreet Boys, Анахі не могла зрозуміти, у чому їхня привабливість.

Лише через кілька років дівчина дізналась про таку орієнтацію й змогла визначити своє місце у спектрі асексуалів/аромантиків.

Асексуальність: “Люди не вірять, що ми існуємо”

Чарльз розповідає, що спочатку не вірила, що таке можливо. Навіть, коли дізналася про асексуальність через допис на сторінці у Facebook, вона все ще сумнівалася, що з нею щось “не так”.

Чарльз пройшла медичне обстеження, перевірила гормони, але вона була цілком здоровою.

Це допомогло їй прийняти себе. Вона знайшла більше інформації про асексуалів і зрозуміла, як це їй близько. Через рік вона стала адміністратором групи у Facebook, присвяченій асексуальності.

Непростий шлях до розуміння себе пройшла й американка Маріса Мануель, якій зараз 28 років. Термін “асексуальний” вона вперше почула у школі, але значення його не зрозуміла.

“Хтось сказав мені, що це люди, яким потрібно бути наодинці, – згадує жінка. – Але мені завжди подобалося бути поруч із людьми”.

У коледжі вона познайомилася з людиною, яка називала себе асексуалом, і це спонукало Марісу дізнатися про це більше.

Вона зрозуміла, що це саме про неї, та прийняла свою особистість. Тепер вона пише статті про асексуальність і огляди на книжки на цю тему.

На щастя, молоді люди сьогодні мають більше можливостей дізнатися про свою асексуальність, а також відкрито говорити про неї. Люди виступають на платформах соціальних мереж і діляться досвідом з іншими користувачами.

Стають видимими
Відкрита розмова про асексуальність дозволяє людям краще розпізнавати і розуміти це явище, а також нормалізувати його.

Асексуали поступово стають видимими. Популярні блогери, як-от британська модель Бенуа, трансвестити Venus Envy та Twitch streamer 5up, відкрито говорять про асексуальність.

Про неї почали писати й у художній літературі. До письменників-асексуалів належать Дарсі Літтлі Беджер, Акемі Дон Боумен та Майя Кобабе. Серед вигаданих персонажів асексуалом називає себе Тодд Чавес із серіалу “Кінь БоДжек”. Його пластикова статуетка є у Маріси Мануель.

Активістка наполегливо працює над поширенням інформації про асексуальність. До Міжнародного дня асексуальності вона створила акаунт в Instagram під назвою AceChat, де люди діляться своїми історіями. Наразі група має близько 100 осіб.

Наступним кроком є вихід на спільноти в інших країнах. Мануель розповідає, що до AceChat вже звернулися активісти з Франції, Росії, В’єтнаму, Великої Британії та Канади, їм допомагають перекладачі.

Переклад є надзвичайно важливим, адже у багатьох країнах бракує ресурсів і доступної інформації про асексуальність.

20-річний Деніел із Москви, який не називає свого прізвища через побоювання щодо безпеки, каже, що спільнота асексуалів, учасником якої він є, налічує близько 50 членів.

“Навіть слово “асексуальність” знає не так багато людей”, – каже чоловік. Причина й у нетерпимості до ЛГБТК+ спільнот в Росії.

Деніел перекладає на російську багато матеріалів, тому що більшість з них виходить англійською мовою. Він вірить, що найближчими роками асексуальність отримає більше визнання, навіть і на його батьківщині.

“Ми не здалися”
Поряд із боротьбою за визнання асексуали також домагаються включення до спільнот ЛГБТК. Це може бути дивним, адже асексуальну ідентичність часто відносять до квір-спільноти (наприклад, в абревіатурі LGBTQIA, “A” власне і позначає асексуалів).

Чарльз стикнулася з цим непорозумінням, коли її спільнота вперше взяла участь у прайд-параді у 2015 році у Мехіко.

Велика спільнота ЛГБТК не прийняла асексуалів із розпростертими обіймами. “Люди з ЛГБТ-спільноти дивилися на нас зверхньо і казали: “Відстій бути такими як ви”, але ми не здалися”, – розповідає Чарльз.

Жінка додає, що “коли наступного року ми повернулися до прайду більшим складом, нас прийняли вже краще, бо про асексуальність було відомо вже більше”.

“Це було не “дивіться, ці диваки знову тут”, а “дивіться, ці асексуали знову тут”, – каже вона.

Кроки до прийняття роблять і міжнародні спільноти асексуалів, найбільшою з яких є AVEN. Її заснував у 2001 році американський асексуал і активіст Девід Джей.

Майкл Доре, який приєднався до організації у 2009 році у Великій Британії, каже, що AVEN створили з двома головними цілями: “побудувати спільноту та… легітимізувати асексуальність як орієнтацію”.

Наразі організація налічує понад 135 500 членів.

Під час пандемії мережа AVEN, яка нещодавно відсвяткувала 20 років свого існування, продовжує зміцнювати свої глобальні зв’язки. Результатом віртуальної комунікації зі спільнотами асексуалів з інших країн стало запровадження свята – Міжнародного дня асексуальності.

Цей день допомагає не лише привернути увагу до явища асексуальності, але й знаменує створення глобальної спільноти.

Її завдання збільшувати обізнаність суспільства і допомагати групам асексуалів у країнах, де бракує інформації про цю орієнтацію.

Наприклад, в Азії, зокрема в Індії, дедалі більше людей дізнаються про асексуальність завдяки популярним Facebook-групам, як-от Indian Aces. Схожі інформаційні ресурси з’являються в останні роки й в Африці.

Прогрес, без сумніву, є, однак люди все ще мало розуміють асексуальність, зазначає Маріса Мануель. Стаття про асексуальні побачення, яку вона опублікувала у Huffington Post, мала багато негативних коментарів. Люди писали, що авторка заплуталася і насправд

Leave a Comment